Наприкінці квітня 2024 року студенти-активісти з Польщі та Італії організували онлайн-асамблею, щоб створити простір для міжнародної дискусії, роздумів та спільних дій між студентами й активістами глобального університету. По всьому світу організації й окремі активісти об’єднали зусилля. Постала міжнародна мережа під назвою «Universities at War», що засвідчує необхідність перенесення боротьби, нашої боротьби, в університети. 13 і 14 липня в Познані (Польща) відбулася перша очна зустріч цієї мережі. У ній взяли участь декілька організацій з різних країн світу. Безсумнівно, це були два дні якісних політичних дискусій і критично необхідного обміну практиками, ідеями та точками зору. Хоча наведений нижче текст є колективним маніфестом нашої асамблеї, його не слід розглядати як остаточний, адже він писався колективно та потребує значного доопрацювання. Ми просимо ставитись до цього тексту так, ніби ви також приймаєте участь в його написанні.
Ми, студенти та працівники, організовуємося разом в умовах житлової кризи та кризи виробництва знань, викликаних неоліберальною політикою жорсткої економії, щоб змінити умови нашого навчання та праці. Ми усвідомлюємо, що цих змін неможливо досягти за капіталізму та без міжнародних дій. Ми пишемо цей маніфест, щоб підсумувати результати наших спільних дискусій, які відбулися в рамках зустрічі міжнародних студентських рухів у Познані (Польща) 13-14 липня 2024 року Університети у стані війні: боротьба студентів і працівників під час кризи. Ми хочемо об’єднати всі аспекти нашої боротьби та підготувати родючий ґрунт для стабільного та зростаючого міжнародного студентського руху. Ми адресуємо цей маніфест не лише студентам, що хочуть приєднатися до нашого руху, але й також науковцям, працівникам інших секторів виробництва та відтворення, орендарям та мігрантам – усім тим, чия щоденна праця відтворює капіталістичну систему. Ми усвідомлюємо, що сьогодні студентство не на передовій боротьби, тому це лише черговий початок. Але починати знову не означає повертатися назад.
Причина написання цієї заяви полягає в тому, що ми ведемо спільну боротьбу проти капіталізму, прагнучи водночас вийти за його межі. Наголошуючи на чіткій політичній суб’єктності різних залучених організацій, ми мусимо ділитися нашими знаннями та уроками нашої боротьби віч-на-віч, прислухаючись до різних точок зору. Ми також мусимо ретельно аналізувати як наші перемоги, так і програші. Ми повинні будувати мережі солідарної боротьби всюди, де існує на це можливість.
Університети в наш час
Наш досвід Університету – це досвід самотності та замкнутості. Освітній процес побудований таким чином, щоб сприяти конкуренції серед студентів, а не співпраці. Капітал отримує вигоду від цієї конкуренції, оскільки вона формує догодливу суб’єктність. Така суб’єктність неспроможна навіть уявити інший світ та університет, не кажучи вже про боротьбу за них. Сама структура університету працює в політичній та економічній парадигмі, за якої студенти і робітники позбавлені знань, які вони вивчають і спільно виробляють. Таким чином вони відчужені, оскільки навчаються не для свого самостійного та критичного розвитку, а заради капіталістичних ідеалів. У цьому полягає суть капіталістичного університету, що розривається між двома іпостасями. З одного боку, програма навчання розроблена так, аби формувати робочу силу для включення її в загальний процес виробництва. З іншого боку, це викликає внутрішнє протиріччя з самою початковою метою університету – наукою. Наука не може жити у лігві капіталістичного університету.
Знання самі по собі ані погані, ані добрі, але точно не нейтральні. Але знання, що виробляються заради капіталу, грають проти нас: вони завжди виміряні відповідно до якоїсь ціни, оскільки сьогодні знання лише товар на ринку. Отже, ці знання не слугують нам і не поглиблюють наше розуміння дійсності, роблячи нас дурнями з поверхневим баченням світу. Ми хочемо організувати виробництво вільних знань. Але ми усвідомлюємо, що ці знання, які з’являються в результаті спільного пізнання, можна отримати в сучасному університеті лише через боротьбу.
Спільноти проти капіталу
Студентська спільнота будується знизу та закріплюється всередині студентського колективу. Таким чином її неможливо відокремити від інших видів боротьби, оскільки вона інтерсекційна за своєю суттю. Ми будуємо спільноти як префігуративні вільні простори, щоб вчитися, перевчатися, довіряти одне одному, займатися критичною освітою, будувати наші спільноти та піклуватися одне про одного. Зміни можуть відбутися лише завдяки об’єднанню самих студентів і завдяки нашій колективній боротьбі проти виробничої логіки в наших власних громадах. І починати таку боротьбу потрібно з університету. Саме в ньому ми скасуємо репресивні інститути і, зрештою, державу. Ми бачимо студентську боротьбу як відправну точку ширших змін у суспільстві.
Сучасний університет знаходиться під контролем держави і капіталу, а нас розділяють і відчужують один від одного. Держава й капітал крадуть знання, які ми створюємо. Ми хочемо звільнитися від них. Ми хочемо створити університет-спільноту. Новий університет, який виходить за рамки гендерної та расової ієрархії та долає кордони. Саме за таких умов можливе створення вільного знання. Це боротьба за перетворення академічної спільноти в бік міжнародної солідарності. Тож об’єднуємося в спільній боротьбі проти неоліберального університету.
Взаєморозуміння між співробітниками університету (професорами, науковцями тощо) та студентами базується на наступному твердженні: чим більше експлуатується інтелектуальна праця (якій шкодять бюрократія, робота за принципом “публікуй або йди геть”, переповненість курсів), тим більше студентів відчувають збіднення знань. Більше того, визнаючи студентів безпосередньо залученими у виробництво та відтворення знань, а отже повністю залученими в процеси валоризації капіталу, ми мотивовані боротися (як мінімум) за кращі умови нашого життя (їдальні, гуртожитки, транспорт та ін. послуги в цілому). Ми хочемо, щоб усі ці послуги були безкоштовними та якісними, і ми впевнені, що маємо право на стипендії на рівні зарплат.
Університети у стані війни
Ми не можемо вдавати, що наші університети не беруть участі у війнах. Як студенти, ми визнаємо, що цей факт участі викликає багато суперечностей у нашій боротьбі та між лівими рухами в різних країнах загалом. Але наша боротьба важливіша за будь-які протиріччя між лівими рухами, людьми чи групами. Ми віримо, що університети мають бути вільними від імперіалістичної та колоніалістичної ідеології. Студенти та робітники повинні розуміти, що капіталістична ідеологія вимагає воєн, які завжди пов’язані з військовими злочинами, порушеннями прав людини та жорстоким гнобленням. Саме тому наша боротьба проти капіталізму — це боротьба проти війни. Ми висловлюємо нашу солідарність з усіма лівими рухами, які продовжують боротися проти авторитаризму в країнах, що переживають війни, бомбардування, насильство та руйнування на їхніх землях.
Щоб побудувати згуртований міжнародний рух, нам потрібна спільна платформа, яка б інформувала про наші рішення та спрямовувала наші дії. Ми повинні винаходити та підтримувати інструменти для створення та обміну як практичними, так і теоретичними знаннями. Існуючі капіталістичні інститути відтворення знань не хочуть і не можуть надати нам цей простір, якщо ми не обдуримо їх і не використаємо прогалини в системі проти неї самої. Впливайте на перерозподіл ресурсів, де це можливо, чіпляйтеся за кожну можливість, яка є, і намагайтеся за будь-якої нагоди направити знання заради суспільного блага. У той же час ми не повинні уникати конфлікту заради єдності, та мусимо бути готовими визнати наші різні точки зору, сперечатися, бути незгодними, адже ми не знайдемо спільну мову, якщо будемо йти шляхом невігластва. Натомість, розпочавши чесний обмін думками, ми отримаємо глибше розуміння поглядів одне одного, що дозволить нам працювати разом, незважаючи на розбіжності.
Жінки у навчанні та перелаштуванні університетів
Жінки складають значну частку університетської спільноти у всьому світі, але до них ставляться інакше, ніж до їхніх колег-чоловіків. Їхні потреби, проблеми та інтереси залишаються поза увагою не лише влади, а й громад, в яких жінки існують. Неможливо не помітити зловживання владою в університетах. Таке зловживання впливає як на студентів, так і на працівників. Однією з найжорстокіших форм такого зловживання владою є сексуальне насильство, яке масово вчиняється в місцях, що повинні бути вільними від такого насильства. Ми не погоджуємося з таким станом справ і вимагаємо, щоб наші університети були вільні від патріархату, зловживання владою та експлуатації.
Відсутність соціальної інфраструктури впливає на можливості жінок отримати освіту. Їдальні могли би стати інструментом звільнення жінок від додаткової домашньої роботи, а дитячі садки мали би надати матерям підтримку. І те, і інше має бути доступним і безкоштовним.
Тому присутність жінок у студентських організаціях – профспілках, колективах та інших – надзвичайно важлива і незамінна. Ми не можемо ігнорувати можливості підняти як себе, так і інших для боротьби з несправедливістю та патріархатом.
Що необхідно зробити?
Трансформація університетів є як глобальною, так і локальною справою: або ми працюємо в обох напрямках одночасно, або капітал завжди перемагатиме. Щоб побудувати справжню міжнародну мережу студентів, робітників та активістів:
● Ми ділитимемося публікаціями про типи та форми дій, які здійснюються в наших національних контекстах, включаючи практичні посібники та набори інструментів ефективної практики боротьби, через наш веб-сайт.
● Ми запрошуємо організації з усього світу перекласти цей маніфест і взяти участь у його обговоренні чи навіть критиці. Ми опублікуємо ваші думки на нашому сайті.
● Ми порушимо мовчання щодо триваючих міжнародних конфліктів.
● Ми організуємо зустріч віч-на-віч восени 2024 року в Україні та наступну у травні/червні 2025 року в Болоньї, Італія.