З дня проведення масового мітингу під Червоним корпусом КНУ пройшло два тижні, і за цей час бодай якась частина студентів та студенток Університету, як безпосередні учасниці протесту, так і рядові спостерігачі, мали нагоду поміркувати над подіями, що призвели до протесту, над тим, що відбувалося безпосередньо під час акції, над зухвалою поведінкою ректора та над перспективами змін, яких ми так прагнемо добитися.
Більш того, нещодавно ситуація отримала розвиток у вигляді запиту з боку Міністерства освіти й науки України, адресованого Конференції студентів Університету, щодо доцільності усунення Володимира Бугрова з посади ректора на час перевірки фактів його можливої неправомірної та неетичної діяльності. У п'ятницю, 10 березня, Палата делегатів Конференції проголосувала на підтримку звернення до МОН із викладом фактів, що свідчать про глибоку управлінську кризу, порушення незалежності самоврядування та відсутність адекватної комунікації з боку адміністрації.
Наші міркування щодо подій останніх двох тижнів ми вирішили викласти у колективно підготовленому матеріалі, який, сподіваємося, не лише дозволить більш цілісно оглянути стан студентської боротьби в КНУ, але й внесе нові ідеї у досі активний публічний дискурс навколо ситуації.
Що сталося і чого не сталося 1 квітня?
У середу, 1 квітня, студентство КНУ та інші небайдужі зібралися коло Червоного корпусу, провівши двогодинний мітинг, що включав не лише скандування гасел, а й формат відкритого мікрофону. Останній відзначився рядом виступів за участі голови СПУ Івана Лазоренка, голів органів студентського самоврядування різних підрозділів КНУ, активістів "Прямої дії", представників інших різноманітних ініціатив, рядових студентів та студенток та навіть працівника Університету, що підтримав вимоги протесту.
Важливо, що значна частина присутніх не обмежувала повістку протесту виключно нинішнім скандалом із Bugrov Leaks, але й наголошувала на тих проблемах, що переслідують нас як студентство роками: холодні аудиторії, домагання викладачів, погані умови в гуртожитках та корупція на місцях.
Після завершення того, що виглядало як "офіційна частина" акції, студентство рушило всередину Червоного корпусу, в 204-й аудиторії якого на них чекала зустріч із досі чинним ректором Володимиром Бугровим. Сам Бугров не зміг прямо відповісти на задані йому питання, натомість вдавшись до брехні й маніпуляцій про проплаченість протесту, зв'язки Івана Лазоренка із головою ГО "Червоний Губер", та навіть заявив про нелегітимність чинного складу Студентського парламенту КНУ — усе щоб ухилитись від пояснення фактів його неетичної поведінки.
Чого ж не відбулося? Власне, не була виконана жодна із вимог студентства, наданих ректору особисто у письмовій формі. Очікування на те, що під публічним тиском Бугров принаймні вийде до мітингувальників на розмову сам, не справдилися, але й на зустрічі після акції на жодні суттєві поступки ректор не пішов, прикриваючись діями "виключно у правовому полі".
З перспективи соціальної боротьби навряд чи такий розвиток подій можна назвати неочікуваним: поширене серед ліберального громадянського суспільства сподівання на те, що "верхівку" може переконати достатньо сильний раціональний аргумент, неодноразово демонструвало свою невідповідність реальності жорсткого дисбалансу влади у суспільстві та окремих інституціях. Авжеж, крім раціональності аргументів протест спирався також на публічність та масовість, здатні чинити реальний тиск. У таких умовах шанс на перемогу дійсно був, і він напряму залежав від того, наскільки невигідним для самого Бугрова було б ігнорування вимог протесту. На жаль, попри значні старання студентства, наразі він усе ще знаходить можливості триматися за свою посаду.
Хто підтримує Бугрова?
З наших спостережень за дискусією навколо Бугрова у чаті протесту, багатьох студентів та інших небайдужих цікавить фігура нашого "колективного опонента". Читаючи численні пости й коментарі на підтримку ректора, та навіть слухаючи деяких проадмінівських викладачів та студентів, постає питання: хто ж усі ці "бугровісти", і що їх мотивує захищати пана Б. навіть від мінімальної підзвітності студенству? Тут поділимося враженнями одного з активістів "Прямої дії" та безпосереднього учасника протесту:
Тип консерватизму, який я спостерігав стосовно цієї ситуації, не вичерпує широкий спектр консерватизмів, а як мені здається на основі не надто багатьох спостережень, є наслідком кількох факторів, які формують саме специфічний побутовий консерватизм або, якщо не влаштовує такий термін, можна назвати це косністю патерналістської лояльності.
1) Двома базовими факторами цього вектору є: вік - універсальний для багатьох, перехід до бажання зберегти той порядок що вже склався; і обмеженість емпатії - легко ставити себе на місце вихідця зі схожого віку та досвіду, який зараз при владі, і важко зрозуміти молодь, не накладаючи на неї проекцію свого досвіду.
2) І саме проекція свого досвіду в Україні найбільш болісна, адже старшим поколінням зараз є те, що 35 років тому було досить молодим і ставало основним електоратом протестів кінця Перебудови та дев'яностих. Крім того і ці, і молодші пройшли через революції 2004 і 2014 вже у свідомому віці. І, щоразу отримуючи негативні наслідки, розвинули в собі безпорадність і провину, якщо були прихильниками змін або зміцнились у своїй антипатії чи апатії до таких процесів. Викладач із покоління 30+ одного разу проговорював це як основну причину того, чому він зараз консервативний, хоча у свої студентські часи (14-й рік) був революційним.
3) Крім того, для адміністрації працює універсальний фактор ототожнення. Навіть якщо це атака безпосередньо на ректора, вони сприйматимуть її як атаку на Університет і на себе безпосередньо, через прив'язаність до нього.
4) Зрештою, це впливатиме на різне сприйняття однієї і тієї ж інформації, адже вони знають ректора з інших сторін: як того, у кого не "відтяпали землю", як того, хто обіцяв збудувати гуртожиток, має вагу у філософському середовищі, особисто їм якось допоміг або був ввічливий. А проблеми в Університеті багато в чому є проблемами війни та інших виконавців. Вони ставитимуться з більшою недовірою до джерел, що суперечать цим фактам.
5) А крім того, багато хто вийшов [на протест] не із сексуальних скандалів, а із загальної корумпованості системи яка виражається багатьма моментами, невидимими з адміністративного боку. А сексуальні скандали можуть як відкидатись одразу як недостовірні, так і вважатись взагалі несерйозними із звички до того що елітам дозволено більше розпусти, яка не засуджується поки система працює.
Це спостереження, які я побудував на основі розмови з одним своїм викладачем, який вагався [щодо підтримки протесту], загальним розумінням теми та епізодами, де я бачив тих, хто підтримує ректора. Втім, для частини я думаю діє ще й прагматичний фактор прив'язаності до кар'єри або до "годівниці", але це вже відхід від психологізмів консерватизму близького до "вати" і перехід до розбору динаміки корумпованих систем. До якої також можна внести схильність до групового фаворитизму та аналіз ризиків кар'єрі.
Студентський страйк і тиск на студентів
Як відомо, Студентський парламент КНУ оголосив акцію протесту, що передбачала не лише мітинг під Червоним корпусом 1 квітня, але й безстроковий бойкот пар, що триватиме "до моменту надання публічної відповіді по суті заявлених вимог та прийняття уповноваженим органом студентського самоврядування Університету рішення про припинення акції протесту". СПУ наголосили на тому, що пропуск занять не може бути приводом для тиску з боку адміністрації, а кожен і кожна, хто бойкотує пари, має право на їх відпрацювання у будь-який момент.
Такий протест формально є аналогічним студентському страйку - поняттю, що не має правового закріплення у законодавстві України, однак є поширеною практикою серед протестуючого студенства за кордоном. Однак на відміну від страйків, що передбачають координовану відмову з'являтися на заняттях з метою саботувати навчальний процес до виконання вимог страйкарів, у нашому випадку бойкот є радше "факультативним", і на практиці досі значна частина студентів відвідує пари як і раніше.
Чи міг би більш наполегливий підхід до "страйку" вчинити більший тиск на адміністрацію? Певно що міг би, оскільки виконання навчальних планів є не лише в інтересах студентів та студенток, але й керівництва Університету: від цього залежить держфінансування закладу освіти і, вочевидь, його публічна репутація. Загалом для КНУ є вкрай невигідним відрахування студентів, особливо бюджетної форми навчання, і особливо у великих кількостях. Однак це вже є темою для окремої публікації.
Як би то не було, важливою перепоною на шляху до страйку як методу боротьби в КНУ є явна нестача обізнаності студентів щодо того, наскільки це "легально", і, як наслідок, страх перед тиском з боку викладачів та адміністрації. У зверненнях до МОН та структурних підрозділів КНУ Студпарламент наголосив, що вони пропонують "не звільнення від академічних обов’язків як таких, а встановлення пропорційного і передбачуваного механізму відпрацювання, оцінювання та організації освітнього процесу на період акції". Тож захист передбачається саме щодо можливості відпрацювання пропущених занять і щодо випадків тиску за участь у самому мітингу.
За повідомленнями деяких студентів, перед протестом на них вже здійснювався тиск лояльними до ректора професорами. Студент ННЦ «ІБМ» пише:
Сьогодні під час семінарського заняття з біоорганічної хімії, останні 20 хвилин з моєю групою розмовляв пан Лукашов. Його основною метою було донести нам, що акція протесту є ширшою політичною грою навколо виборів на посаду ректора Університету, які відбудуться за 2 місяці.
Такий тиск є недопустим та маніпулятивним зі сторони працівників Університету, що зловживають своїм авторитетом над студенством, нав’язуючи їм свої ідеї. Окрім цього, адміністрація ННЦ написала у відповіді на розпорядження СПУ щодо оголошення акції протесту, що участь в акціях “не скасовує обов’язку здобувачів дотримуватися вимог щодо реалізації освітнього процесу”, ігноруючи заяву Студпарламента про безстрокову акцію, під час якої студентство має повне право не відвідувати заняття із правом на повне відпрацювання пропущених пар.
“Пряма дія” засуджує такий тиск, і ми закликаємо при будь-яких схожих ситуаціях звертатись до нас через форму звернень по правову допомогу. Також вітаємо готовність СПУ захищати студентів від тиску, і вважаємо, що у таких умовах вірогідність реальних негативних наслідків для протестуючих є вкрай малою — головне не боятися звертатися і бути почутими у випадку порушень.
Ректор не йде сам — чи можна його вигнати?
Однією з офіційних вимог протесту було тимчасове усунення Бугрова з посади на час перевірки його діяльності з боку МОН, однак на протесті неодноразово звучали заклики звільнити його остаточно. Постає питання, яким чином взагалі це можливо реалізувати, якщо сам він у відставку йти не поспішає.
Частиною 3 статті 42 Закону "Про вищу освіту", як і п. 6.2.9 Статуту КНУ передбачено, що ректор може бути звільнений з посади двома шляхами:
- Рішенням МОН;
- Рішенням Конференції трудового колективу з підстав, передбачених Кодексом законів про працю, за порушення Статуту та умов контракту.
При цьому для реалізації другого шляху потрібне подання про відкликання ректора, винесене не менш як половиною складу Наглядової або Вченої ради Університету, до того ж на голосуванні має бути присутня не менш як ⅔ складу Конференції трудового колективу. Очевидно, що цей варіант вимагає маси бюрократичних клопотів, які навряд чи зіграють на руку студентам. Зокрема через залежність Конференції трудового колективу від первинної "жовтої" профспілки (головою КТК є очільник профспілки, а засідання скликаються рішенням ректора і профспілки), а також той факт, що частка студентів у Конференції складає не більше 15%. Вплив студентів на Вчену раду, головою якої є сам Бугров також м'яко кажучи обмежений, оскільки, якщо вірити інформації з офіційного сайту КНУ, з 74-х членів Вченої ради лише троє є виборними представниками з числа органів студентського самоврядування. Також необхідна формальна підстава для звільнення за КЗпП, яку теж треба підтвердити шляхом адекватного службового розслідування.
У таких умовах розраховувати на милість університетських бюрократів вочевидь не варто, та все ж вони можуть стати ще однією точкою публічного тиску у цій історії, якщо рішення МОН не призведуть до бажаних результатів.
Що далі?
Той факт, що Бугров досі займає ректорське крісло для всіх залучених означає те, що наша боротьба не скінчилась. Вочевидь, адміністрація університету не зважає на думку студентства, і дарма вимагати від ректора самоусунення. Як багато хто вже встиг зауважити, однієї акції буде недостатньо, щоб подолати наскрізь прогнившу систему управління Університетом, яка передує теперішнім скандалам з Бугровим, що стали точкою кипіння для студентства, та породжує дедалі більші кризи.
Наразі великі надії покладаються на рішення МОН, і з великою вірогідністю Міністерство у цій ситуації не захоче плямувати свою і без того хитку репутацію та все ж-таки усуне Бугрова з посади на час перевірки його діяльності. При цьому його місце займе хтось з його команди, і на суттєві зміни годі й сподіватися.
Частина студентства очікує на травневі вибори як на остаточне прощання із Бугровим, адже з теперішньою перевіркою та судовим процесом щодо корупції його шанси балотуватися, а тим більш перемогти, стрімко зменшуються. Проте якщо ми щирі у своєму прагненні докорінних системних змін, то цього аж ніяк не достатньо. Зміна облич не скасує маси проблем, про які всі ми так наполегливо заявляли на протесті. Ми маємо це усвідомити та узяти з цього протесту більше, аніж одну лише можливість повпливати на те, хто займатиме ректорське крісло. Тепер, коли негласна заборона на протести в КНУ знята (дійсно, в Університеті не було жодного за весь час повномасштабного вторгнення), коли студентство не дає витирати об себе ноги і отримує цінний активістський досвід, знання та соціальні зв'язки, коли ми маємо варіанти для спротиву для будь-якого розвитку подій: посилення бойкоту занять, тиск на керівні структури в Університеті та на Міністерство освіти й науки - ми аж ніяк не маємо зупинятися на досягнутому. Усе, що відбулося та що відбуватиметься надалі, має слугувати тривалій і цілеспрямованій боротьбі за реальний вплив студентства на управління Університетом, покращення матеріальних умов та нульову толерантність до насильства будь-якого роду з боку викладачів та адміністрації.
Ми хочемо подякувати СПУ за організацію протесту, та всім присутнім за щире бажання брати участь в оздоровленні свого навчального закладу. Боротьба має тривати!