Судові баталії замість солідарності
У системі, де все роками працює як годинник, університет може пропускати певні формальні сходинки — і подібна манера руху працює стабільно й без гучних скарг. Ділки надовго затримуються в кабінетах, набувають стажу та почуваються цілком комфортно. Останнім вислуховують того, заради кого все це нібито робиться. Незавидна доля чекає на кожного, хто стане на шляху тих, хто при владі.
Уся ця модель, про яку я нижче розповідаю в деталях на прикладі мого відрахування (Нестора Колодного / Фаренгейта), ґрунтується на принципі: студент сам має бігати за знаннями та самотужки викручуватися. Університет зі свого боку бере на себе організаційну та формальну складову навчання: прибирання туалетів, бухгалтерська робота, ведення електронних систем, облаштування гуртожитків тощо.
«Пряма Дія» роками спостерігала за фактичним виконанням багатьох із цих аспектів, а її «лнушний» осередок активно висвітлював їх на своїх сторінках у соцмережах та боровся за зміни різними методами. Утім, під час судових засідань сторона захисту взагалі заперечувала існування незалежної профспілки та комунікацію як таку.
Що взагалі сталося?
Я оформлював повторний курс з англійської через 0 балів із цієї дисципліни. Про те, що я не склав цей предмет, мені повідомили аж 2 липня, коли канікули вже були в самому розпалі. Прийшовши до деканату, я підписав напівпорожні бланки, не дочекавшись викладача. Після цього побіг до сусіднього відділення ПриватБанку, оплатив навчання та приніс чек (викладача все ще не було). Запитавши, чи не потрібно від мене ще чогось, і почувши, що я вільний, поїхав додому. Під час підписання бланків секретар повідомив: «Формат навчання обговорите з викладачем». ПІБ цієї особи мені не назвали, тому я сприйняв це так, що викладач у мене буде той самий, що й раніше.
Першого вересня я ініціював листування з викладачем, з яким, як гадав, доведеться співпрацювати. Викладач зі свого боку ніби поринув в обійми Морфея байдужості й відповідав не відразу. Я бачив просто «дві галочки» під повідомленням та й усе — наче спілкуюся з ображеною на мене людиною. Спершу я подумав, що людина просто зайнята й відповість пізніше, як це зазвичай буває. Але, як показує практика (і цей випадок не став винятком), мені довелося знову писати цій людині:
Добрий день!
Два тижні тому писав щодо відпрацювання другого семестру.
Дуже прошу підказати, коли буде можливість обговорити формат та деталі.
і відповідь:
Доброго дня,
Мала дуже багато справ з початку навчального року, тому відповідаю лише тепер, за що прошу вибачення.
Що саме маєте на увазі під відпрацюванням другого семестру?
Дякую
Згодом я уточнив цю ситуацію та у відповідь отримав ігнорування, яке тривало ще тиждень, допоки я знову не написав, стримано вимагаючи відповіді на свої питання.
У відповідь я все-таки почув ствердну відповідь, хоча і не багатослівну:
Доброго дня,
Надсилатиму вам завдання для виконання.
Минали осінні місяці навчання, а я так і не побачив цих завдань. Почалися конфлікти в деканаті, а згодом розпочався процес мого відрахування — як виявилося, я не знав, що сесія для «повторників» починається раніше. Студрада дала згоду, не надто поцікавившись обставинами справи, проте «Пряма дія» згоди не дала. Точніше, її ніхто й не питав.
Незалежна профспілка надіслала чимало листів та звернень, аби лиш із нею узгодили відрахування її ж учасника, як того вимагає стаття 34 Закону України «Про вищу освіту». І яка реакція? Так, університет зрештою надіслав звернення до профспілки, але «в бухгалтерії щось переплутали», і воно дійшло до профкому Спересенка! Профком — це зовсім інша організація, що існує як пережиток недієвих радянських профспілок.
Профком за кілька днів зробив цілу конференцію щодо цього питання, де майже одноголосно виніс мені вирок. Вони забули, що їхній статут забороняє подвійне членство, а отже я не міг бути їхнім учасником ще з моменту вступу до «Прямої дії» влітку. Отже, я та «Пряма дія» подали до суду через порушення процедури відрахування.
Що відбувалося в суді ?
У позові ми описали все вищезгадане, а також те, що електронна система «Деканат» просто не відображала інформацію про мій повторний курс. Відповідно, отримати завдання інакше, ніж особисто від викладача, я не міг. Окрім копій листування «Прямої дії» з університетом, ми долучили мою заяву про вступ до незалежної профспілки та протокол прийняття — щоб мати докази того, що я дійсно її учасник.
Університет у дусі «злої вчилки» відразу обрав лінію «студент сам винен»: сам підписав, сам не скомунікував, сам не зробив, а університет йому нічого не винен. Іншою лінією було те, що «незалежної профспілки не існує». Тобто вони заперечували, що взагалі знали про її існування: мовляв, якщо ви до нас особисто не приходили зі своїм статутом на затвердження, то які у вас права погоджувати відрахування? Університет звик бути босом у себе вдома, а профспілка для нього просто «піддакувалка», але на цей раз щось пішло не так.
На звинувачення щодо Нестора ми відповідали: університет теж має обов’язки: надавати завдання, забезпечувати комунікацію між викладачем і студентом тощо (як того вимагає ст. 58 Закону України «Про вищу освіту»). Цього всього зроблено не було, тому перекладати всю провину на студента не можна. Свою позицію ми аргументували збоями в електронній системі «Деканат», що підтвердили кілька свідків, та повною відсутністю комунікації з боку викладача.
Щодо профспілки, то ми наголошували, що «Пряма дія» має статус первинної і не зобов'язана звітувати університету про своє створення. До того ж її статутні дані вже вказувалися в попередніх заявах на ім'я ректора протягом останніх двох років і під час процедури відрахування. Закон ніде не зобов’язує первинну профспілку надавати свій статут чи окремо повідомляти роботодавця (університет) про реєстрацію — достатньо лише повідомити про своє існування у визначений спосіб (це закріплено у ст. 16 «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності»).
Варто згадати кумедний аргумент доктора наук Цікала про те, як він просив суд відхилити скріншоти переписки з викладачкою. Мовляв, у ЛНУ діє внутрішній наказ про заборону використання Telegram для службової комунікації. Суд визнав це несуттєвим, адже локальні накази не можуть скасовувати Цивільний процесуальний кодекс України, який прямо визначає електронні дані як доказ.
Що вирішив суд?
Суд погодився з нами й повністю задовольнив наші вимоги. Найпереконливішим був аргумент про порушення процедури відрахування. Конкретне порушення — це непогодження відрахування з «Прямою дією».
Далі процитую пояснення із судового рішення:
«Відповідно до статті 7 цього Закону [про профспілки], членами профспілок можуть бути особи, які працюють на підприємстві, в установі або організації незалежно від форм власності і видів господарювання, у фізичної особи, яка використовує найману працю, особи, які забезпечують себе роботою самостійно, особи, які навчаються в закладі освіти. Оскільки, як встановив суд, Колодний Н. В. є членом Незалежної студентської профспілки Львівського національного університету імені Івана Франка “Пряма дія”, на нього поширюються гарантії захисту, передбачені Законом України “Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності” та Законом України “Про вищу освіту”. Отже, Відповідач [університет] міг реалізувати своє право на відрахування Колодного Н. В. лише за наявності попередньої згоди Профспілки, членом якої є Позивач [Нестор], чого не зробив.
Аргументи представника Відповідача [університету] про те, що профспілка, членом якої є Позивач [Нестор], не легалізована в Університеті, а тому її згоди на відрахування Позивача [Нестора] не потрібно, є помилковими».
Іншим важливим моментом у поясненнях суду є те, що він визнав рівність профспілок і неприпустимість надання переваги одній профспілці перед іншою (профкому замість «Прямої дії»):
«Посилання представника Відповідача [університета] на існування в Університеті іншої профспілки, яка легалізована у законний спосіб та зареєстрована як юридична особа як на підставу законності дій Відповідача, також не заслуговує на увагу, оскільки відповідно до ст. 36, 40 Конституції України, Закону України “Про профспілки, їх права, гарантії діяльності”, усі профспілки мають рівні права, не можуть надаватися переваги одній профспілці перед іншою, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний сприяти створенню належних умов для діяльності первинних профспілкових організацій, що діють на підприємстві, в установі, організації».
Вишенькою на торті стало те, що суд офіційно розбив аргумент «студент сам винен». Суддя прямо вказала на те, що Університет порушив принцип добросовісності, закріплений у Цивільному кодексі, і застосувала доктрину римського права «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). Інакше кажучи: якщо викладачка пообіцяла надіслати завдання, а потім Університет відрахував студента за те, що він їх не виконав — це дії всупереч власним обіцянкам.
Я сподіваюся, що цей суд навчить університет поважати студентів та їхні права, виконувати власні обов’язки та не звинувачувати студента за першої ж нагоди. Проте система дала збій лише тому, що роками діяла «Пряма дія», яка в суді врешті-решт закріпила те, що ректор більше не бос у своєму домі.
Автори: І. Василець і Н. Колодний (Фаренгейт)