Над резиденцією президента Аргентини хвилями здіймається пелена, розріджена мільйонами голосів, наповнена змінами. Разом з мільйонами аргентинців ніби крокують Шекспір, Фройд, Галілей, Галеано, Брехт, Маркес. Тримаючи над головами книги відомих письменників і дослідниць, сто тисяч студентів і студенток разом із працівниками та викладацтвом університетів, а також із випускниками, професурою та профспілками, вийшли на головні площі міст Аргентини, аби протистояти мірам жорсткої економії ультраправого президента Хав’єра Мілея. Півмільйона громадян і громадянок, всупереч жорстокій поліції, продовжують боротьбу за демократію та соціальні права. Як усе до цього дійшло?
Зліт Хав’єра Мілея
10 грудня 2023 року пост президента Аргентини зайняв політик, економіст і скандальний ведучий Хав’єр Мілей. Відомий своїми радикальними поглядами, які сам описує як анархо-капіталізм — кровним родичем якого є лібертаріанство, що поширене з-поміж деяких українських студентських організацій, на кшталт Українських студентів за свободу — новоприбулий голова взяв рішучий курс на ліквідацію впливу держави на ринкові процеси. Як зазначає сам Мілей, у цьому він надихається такими політиками, як-от Рональд Рейган і Маргарет Тетчер:
«Я прослухав пребагато промов Маргарет Тетчер. Вона блискуча».
«Свобода» — саме це слово стало лейтмотивом і головним гаслом аргентинської катастрофи. Існує бідність і класове розшарування? Дайте більше цієї «свободи», ліквідуйте програми соціальної підтримки і тоді кожен і кожна зможуть реалізувати себе в бізнесі, а не сидіти на державних дотаціях! Існують олігархи та монополії? Дайте більше цієї «свободи», ліквідуйте штучне втручання політиків і тоді вільний ринок збалансує себе! Не дарма кажуть, що «чим більша шафа, тим гучніше валиться»! І так далі. Наче комівояжер, Хав’єр Мілей дістає зі своєї валізи обгорнутий у так звану «свободу» подарунок, намагаючись сплавити його аргентинському народові, зокрема працівництву та студентству. Та втім, ця історія більше нагадує міф про Фауста, аніж історію різдвяного Санта-Клауса.
Півроку реформ уряду Мілея супроводжуються масовими протестами та страйками. Уперше з 2019 року був оголошений загальний страйк профспілок. За даними однієї з федерацій профспілок Аргентини лише у столиці в забастовці взяло участь близько 700,000 працівників і працівниць, а загалом у країні — 1,500,000 осіб. Скандуючи «ти мусиш захищати країну, а не розпродавати її!», люди протистояли не лише соціальним урізанням і нападам на права профспілок, але й відстоювали права людини, закликали до розподілу державної влади, дотримання конституційних прав. Боротьба за демократію сьогодні в Аргентині знову на слуху.
Так, світ вразили відео та фото з опозиційних протестів в Аргентині. Поліція, яка розганяє масові зібрання, стає дедалі жорстокішою та неконтрольованою. Загострилася ситуація із забезпеченням базових прав людини, що особливо бентежить, позаяк чимало громадян країни пережили військову хунту в 70-тих і спостерігають повернення аналогічних тенденцій сьогодні. Проти мітингарів, які вимагають збільшення видатків на харчування в школах, протистоять обмеженням тощо, правоохоронні органи Буенос-Айресу застосовують як дубинки, так і потужні водомети. Як зазначає правозахисниця та засновниця «Центру правових та соціальних досліджень» Хуліана Міранда:
«Гумові та пластикові кулі, балончики зі сльозогінним газом, кийки та хімічні подразники стали звичними під час втручання поліції. Багато протестувальників останнім часом отримали поранення очей через цю зброю».
Іронічно, одначе сьогодні скидається, що символ президентства Мілея, бензопила, яка стинає державні видатки та приносить свободу, стинатиме тепер демократію та саму свободу. На студентських протестах кінця квітня аргентинська письменниця Алісія Платер у розмові з журналістами розповідає:
«Коли я в 1970-тих навчалася за диктатури [Хорхе Відели] військова хунта закрила мій університет. [Сьогодні] я відстоюю університет Буенос-Айреса, оскільки це найкраще, що ми маємо в галузі вищої освіти».
Студентський протест і лібертаріанська антиутопія
Логічним продовженням анархо-капіталістичних реформ Мілея стало урізання фінансування системи вищої освіти Аргентини. Сам президент ніколи не приховував свою відразу до університетів, вважаючи критичне мислення, яке там прищіплюється студентству, — «лівацтвом». За його словами, університети є бастіонами індоктринації до соціалізму:
«Неймовірним є когнітивний дисонанс, який створюється промиванням мізків у державних університетах».
Обґрунтовуючи скорочення видатків на вищу освіту країни ідеологічною боротьбою проти «індоктринації», під ніж потрапив також провідний ЗВО Аргентини — університет Буенос-Айресу. Із початку фіскального року двохсотрічна інституція отримала лише 8.9% коштів від необхідного рівня надходжень. Усе це при тому, що лібертаріанська політика уряду згенерувала гігантський показник інфляції — 290%, тобто заклад освіти взагалі перебуває на межі знищення. Ректор університету Рікардо Хельпі заявив:
«Із тим рівнем, на якому вони нас фінансують, ми проіснуємо ще лише два чи три місяці».
Усі згадані зміни відбуваються в одній із найкращих систем вищої освіти всієї Латинської Америки. Державні університети надають повністю безкоштовну освіту та нараховують 2.2 млн студентів, чимало з яких прибувають до Аргентини з інших країн. Університет Буенос-Айресу є найпрестижнішим, із-поміж випускників якого є 5 лауреатів Нобелівської премії та 17 президентів. Безоплатна освіта створює дієві соціальні ліфти для бідного населення, по яким найбільше б’є реформа.
«Завдяки цьому університетові я отримав шлях у майбутнє, доступ до можливостей, які інакше моя сім’я та багато інших із подібним рівнем доходу не могли би собі дозволити. [...] Варто лише зробити крок назад і стає видно, наскільки це важливо для нашого суспільства», — розповів 24-літній студент-економіст Алекс Варгас.
Зрештою, авдиторії університету Буенос-Айресу поглинула темрява через неоплачені комунальні послуги, ліфти завмерли, а кондиціонери затихли. Учасники згадують, що в авдиторії на 200 слухачів один професор був змушений читати лекцію без мікрофону. 23 квітня студентство та викладацтво всієї країни вибухнуло та рушило на вулиці. Ба більше, навіть деякі приватні університети оголосили страйк у знак солідарності з державними. Символом маніфестацій стали книги, які приносили з бібліотек студенти і студентки, вказуючи на важливість нематеріальної спадщини та досліджень, які створюють університети. Книги заполонили вулиці столиці.
Переповнені площі, скандування гасел, виступи відомих громадських діячів і сутички з поліцією тривали цілий день. Утім, мітингарі так і не дочекалися чітких відповіді від президента Мілея. Усе, що зробив політик — опублікував у твіттері картинку з левом, твариною з якою він себе асоціює, що п’є з горнятка з написом «сльози ліваків».
Минуло вже три тижні від початку протестів, одначе уряд не йде на поступки. Урешті-решт, чисельність мітингувальників падає, багато людей зневірюються. Одначе рано підводити підсумки: як зазначалося раніше, багато університетів не зможуть пережити наступні два-три місяці, що може зумовити наступну сильнішу хвилю протестів і забастовок. Одне з головних питань сьогодні: наскільки далеко буде готовий піти Хав’єр Мілей у побудові диктатури, аби змогти протистояти аргентинцям?
Україна та Аргентина: вища освіта на периферії
Із погляду ліберальної та лібертаріанської ідеологій, існують деякі вічні, природні закони економіки, такі ж природні, як наприклад, закон всесвітнього тяжіння. Відновивши природній, ринковий стан речей, ми створимо суспільство свободи, підприємництва та справедливості, — говорять нам ліберали. Утім поверненню суспільства до цього стану заважають різні вороги — усі вони всякими методами втручаються в ринкові процеси, порушуючи їх. Це, насамперед, держава: корупціонери, бюрократи та різні чиновники; а також її інституції: університети, школи, лікарні, оскільки вони працюють не за ринковою логікою. Саме знищенням цих «ворогів», наштовхуючись на соціальний спротив, «успішно» займається Мілей. Однак, що якщо правда за Мілеєм, а промитий «соціалістичною пропагандою» університетів народ іде проти власних же неусвідомлених інтересів?
Важливо розуміти, що сьогоднішній ринок не є місцевим чи національним: будь-який ринок сьогодні є частиною світового. Така ситуація утворилася внаслідок розвитку капіталізму, розпаду Радянського Союзу та ряду інших подій, що загалом отримали назву «глобалізація». У такому сенсі, ринкова конкуренція переноситься на масштаби країн. Цілі народи мають змагатись один з одним, аби бути конкурентоспроможними на ринку. Причому, ми бачимо, що агенти світового ринку не є однорідними.
Американський соціолог Іммануїл Валлерстайн говорить про світову економіку як про «світ-систему», де її учасники поділені на «центр», тобто найбільш розвинені країни, та залежну «периферію», із-поміж яких, наприклад, країни Африки, Україна чи Аргентина. Залежність проявляється в тому, що ці країни обслуговують накопичення капіталу в «центрі». Варто згадати лише українських заробітчан, які працюють в Європі, або масове китайське виробництво, яке, великою мірою, є іноземними інвестиціями. Ресурси, люди та капітал цих країн нібито «утікають» різними шляхами для обслуговування накопичення в «центрі».
Що в такій ситуації означатиме посилення ринкової логіки? Для України чи Аргентини це означатиме ще більше закріплення ролі прислуги для країн «центру», оскільки в умовах абсолютно вільного ринку, капіталу буде легше покидати терени країни. Так, визволення ринку аж ніяк не спричинить вирішення проблем відсталості та зробить суспільство ще більш орієнтованим на обслуговування, а не на власний розвиток.
На побутовому, життєвому рівні присутність ринкової логіки є ще більш очевидно безглуздою. Мистецтво, освіта, сім'я та інші сфери нашого життя не можуть працювати за ринковими правилами, адже в них взагалі немає обміну товарів, немає конкуренції. Сім'я, що працює за ринковими законами, — нісенітниця, адже, насправді, в сучасній сім’ї стосунки будуються на інших принципах, аніж на змаганні один з одним: спільний сімейний бюджет, спільні плани та діяльність. Що вже говорити про роль дітей в лібертаріанській сім'ї. Спроби залучити ринок в побутове життя є натягуванням сови на глобус, але такі спроби є. Наприклад, приватні університети в Україні: УКУ, що виживає за рахунок пожертв меценатів з усього світу, або КиМУ, що бере штрафи зі своїх студентів за запізнення. У мистецтві, скажімо, ми можемо бачити як ринкова логіка залучила багатьох українських музикантів до створення російської музики, адже там більший ринок та більші прибутки.
Потрібно відкинути деструктивну ідею ринкової одержимості, яка не тільки суперечить демократії, як в Аргентині, не тільки закріплює наявну залежність країн, але й створює абсурд та безглуздя в нашому житті. Натомість треба дивитись в бік демократичних, людиноорієнтованих та ефективних шляхів розвитку.
Студент ЛНУ Ігор Василець та Шумаков Максим