1 лютого відбулося засідання Комітету з питань освіти, науки та інновацій и Верховної Ради (переглянути стенограму та запис якого може кожен бажаючий). До дати засідання наша профспілка надіслала звернення з проханням не підтримувати закон, зважаючи на висновок Науково-експертного відділу щодо його можливої антиконституційності та соціальні ризики, про які ми розповідали неодноразово в своїх дописах. На самому засіданні депутати висловлювали серйозні побоювання щодо законопроєкту, ставлячи під сумнів працездатність реформи взагалі. І навіть попри те, що сам голова комітету визнав Проєкт Закону «не ідеальним», Комітет підтримав його і направив до Ради на перше читання. Що парадоксально, законопроєкт підтримала і депутатка від “Слуг народу” Юлія Гришина, яка на засіданні заявила, що «норми, прописані у законопроекті, не вирішать заявлені проблеми», «воно виглядає як казка якась: за всьо хороше, проти всього поганого».
Чому Комітет прийняв таке нелогічне рішення? Як сказав голова комітету Сергій Бабак, який активно просував рішення: «Не помиляється тільки той, хто нічого не робить». Інший депутат, Роман Грищук, аргументував таке рішення тим, що «ми зараз, або залишаємо цю систему, розуміючи її не ідеальність, або пробуємо щось зробити з уже запропонованим законопроектом, третього варіанту немає», «ми не встигнемо доопрацювати жоден варіант… щоб це працювало». Виникає риторичне питання: чи потрібні нам такі парламентарі, які, через те, що «не встигають» розробити адекватні альтернативи, підтримують проєкти, які самі визнають поганими?
Послідовної позиції не було навіть в Уряду. Замміністр фінансів, Роман Єрмоличев, розкритикував законопроєкт, щоправда, дуже специфічно:
«Тепер щодо карткових рахунків студента і щодо фінансування взагалі. На сьогодні теж ви всі чудово знаєте, фінансування здійснюється напряму вищим навчальним закладам. Можна по-іншому, да, по-різному дивитися механізми фінансування. Але що передбачає проект закону? Проект закону передбачає, що гранти отримують карткові рахунки студентів. Що в даному випадку студент повинен зробити логічно? Прийти з цим грантом щомісячно, як передбачає знову проект закону, і заплатити вищому навчальному закладу.
А тепер получається ситуація: а якщо гіпотетично 10 відсотків студентів не дійде до вузу і не заплатить внаслідок якихось причин: хвороби, виїзду за кордон і все інше. Ці кошти де зависають? В банківських установах, можливо, в одній якісь банківській установі. Тоді питання, до чого, що тоді вуз має робити? Бігати за цим студентом і ловити його за руку, заплати, заплати? Чи хто має судитися з тим студентом, який невчасно оплатить навчання? Хорошо, що робити вузу, коли буде відсутність ліквідності у вузу?»
Окрім цього, замміністра поставив під сумнів бюджетне фінансування вищої освіти, тому що… 60-70% безробітних за даними служби зайнятості — це люди з вищою освітою. Ці слова вразили навіть Винницького: той поспішив запевнити членів комітету, що мета законопроекту є збереження і розширення державного замовлення, попри те, є «певні, скажемо так, ініціативи всередині в уряді, і не тільки в уряді, а і поза урядом, щоб державне замовлення, яке на сьогоднішній день існує за тою системою, звести його фактично до мінімуму». Дивна зміна риторики, враховуючи що на зустрічі, організованій ГО «Прогресильні», замміністр освіти заявляв, що теперішні мінімальні обсяги державного замовлення залишати «не раціонально».
Звісно, не обійшлося без пафосних заяв від представників Міністерства освіти і науки. Винницький заявив , що законопроєкт сприяє «переходу до постіндустріального суспільства», а Лісовий проголосив «ми не можемо залишатися в тій парадигмі, яка існувала, по-моєму, якщо я правильно вас процитую, з 30-х років минулого століття, такій, яка розроблялась для планової економіки». Вочевидь, можемо, враховуючи що законопроєкт пропонує примусове працевлаштування і відшкодування з боку здобувача: що, за словами Гришиної, навіть в Радянському Союзі не працювало. Врешті, — і тут важко не погодитися з депутаткою, — закон фактично підмінює поняття:
«І тут ми дійсно бачимо підміну понять, тому що навіть пан Михайло говорив, що те, що буде фінансування підготовки по спеціальностям, те, що пан Роман говорив, ті спеціальності, які нам потрібні, що гроші йдуть за студентом, він сам обирає спеціальність. Друзі, це все є зараз у нас. Справа не в тому, у нас теж є державне замовлення, гроші ідуть за дитиною, діти самі обирають спеціальності. Чому вони не йдуть навчатися на вчителів? Або ідуть зі 100 балами і потім ніколи не працюють вчителями? Тому що спеціальності у нас, на жаль, непопулярні, ніхто не хоче іти зараз працювати інженером, ніхто не хоче працювати іти вчителем, хіміком або фізиком. І ми постійно про це говоримо, і нам потрібно думати, як підвищувати престижність спеціальностей. А та система, яка прописана тут, це підміна понять. Тобто ці норми, вони так прописані в цьому законопроекті, що вони не вирішать заявлені проблеми. Ось я до чого, ось яку я найбільшу бачу проблему в цьому законопроекті».
Враховуючи цю заяву, ми дуже здивовані рішенням Юлії Гришиної підтримати законопроект: тим більше, що членкиня Комітету заявила, що профспілка освітян просила Комітет не підтримувати проєкт «зважаючи на порушення Конституції». Але найбільше обурює, що на Комітеті не була озвучена позиція студентів — ні «Прямої дії», ні навіть Експертної ради студентства при підкомітеті з питань вищої освіти, який очолює Гришина. Натомість Винницький похвалився, що законопроект підтримує Федерація роботодавців України. Дійсно, чому організація, лобіюча інтереси великого бізнесу, підтримує закон, який легалізує трудову повинність та ліквідацію держзамовлення для «не стратегічних спеціальностей»?
Заради справедливості зазначимо: підтримали закон не всі депутати. Один, Іван Кириленко, від «Батьківщини» утримався, перед цим заявши, що законопроєкт не можна взагалі приймати, бо він веде до «деіндустріалізації української економіки». Воістину послідовна позиція: утриматися перед загрозою деіндустріалізації.
Іншими словами, український парламентаризм традиційно демонструє прекрасне розуміння руйнівних наслідків подібних реформ і абсолютну відсутність політичної волі ці реформи зупиняти. Нездатні до створення альтернативних, прогресивних законів, члени Комітету готові підтримати погані. “Робити помилки” легше, ніж на них вчитися.
Наступне слово за Верховною Радою. Готуємося писати звернення, купляти термоси і вигадути кричалки. Руйнувати освіту так само злочинно під час війни, як і закатувати гроші в асфальт.
#ГрантНеГарант