Не минуло й тижня від протесту студентства проти Ірини Фаріон, як різні лідери думок почали давати свою оцінку тому, що ж це врешті-решт відбулося. Найцікавіші, на мою думку, публікації філософа Андрія Баумейстера та блогера Слідана. В обох схожа думка про те, що студенти, керуючись ідеологічною призмою, придушують свободу слова і ведуть країну до авторитаризму. Це дає привід подумати чим ми дійсно займаємося і до чого призводить наша діяльність.
Дійсно, через день після протесту, адміністрація НУ «Львівської Політехніки» опублікувала наказ про звільнення Ірини Дмитрівни, а СБУ відкрила кримінальне провадження щодо неї. Можна припустити, що це свідчить про страх влади та адміністрації ЗВО перед масовими протестами, про можливу відсутність інструментів контролювати їх в умовах війни. Отож, з’являється простір для висування своїх вимог протестувальниками, що і відбулось — спочатку в ситуації з вікнами, а пізніше й з Фаріон.
У таких умовах, цілком очевидною є реакція Баумейстера, який вбачає в студентстві святу інквізицію, а в протесті — полювання на відьом, бо, нібито, визначальним фактором в питанні Ірини Дмитрівни є ідеологія студентства. Слідан же вказує на те, що такі дії ведуть до авторитаризму, оскільки суспільство вимагає «закручування гайок», що він називає «шляхом російської федерації» (цікаво, чи російська влада взагалі коли-небудь рахувалася з голосом студентства ?).
Що можна відповісти на ці звинувачення? Профспілковці та профспілківки «Прямої дії» з самого початку наголошували на тому, що Ірині Дмитрівні не місце в університетських стінах через її риторику, яка розпалює ворожнечу між людьми. Однак, не було заклику про підтримку цензури проти таких висловів чи про те, що Фаріон треба відправити до в’язниці. Пізніше, організовуючи протест, ми знову наголосили, що не хочемо її бачити в університеті. На цей протест прийшло багато людей, зокрема декілька студентських організацій, і основною їх вимогою також була відставка викладачки, а головними гаслами — «Геть Фаріон» і «Не поважаєш військових — не працюєш в універі», але аж ніяк не «Фаріон за ґрати». Інакше кажучи, не йшло мови про переслідування людини за її погляди. Єдиною вимогою була відставка працівників університету з такими поглядами, як в Ірини Фаріон.
Студентство має право це вимагати. Університет це, насамперед, студентське місце. Саме вони залучені в його життя, ходять на пари, роблять дослідження, різні практики та наукові роботи. Із цієї оптики стає очевидно, що саме їм і вирішувати те, кому викладати можна, а кому ні. Фактично, це і є демократія. Так, масовий студентський протест і є проявом волі студентства в університеті. Він є абсолютно легітимним. Вороги демократії скажуть, що не можна давати права масам вирішувати такі ситуації, але тоді постає питання, а хто повинен вирішувати за нас? Ректор? Адміністрація? Студентське представництво? Звичайно, що ніхто не знає краще думки студентів, ніж вони самі.
Отже, так зване «полювання на відьом», яке начебто веде до авторитаризму, насправді є волевиявленням студентства, прямою демократією. Водночас, згадаймо ще раз, ніхто не мав за мету позбавити свободи слова Ірину Дмитрівну. Хай говорить, що хоче, але не в університеті — такою є вимога студентства. Щодо кримінальних проваджень та інших переслідувань, то ми до цього не закликали і вимагаємо чесної оцінки дій Фаріон з боку законодавства.
Усі ці тези про інквізицію та наростання авторитаризму лише показують консервативний страх різних лідерів думок перед студентами, які готові захищати своє право на самоврядування в університеті. Цей страх нагадує погляди аристократів XIX століття перед демократичними тенденціями у світі. Дворяни не могли уявити, що суспільству не потрібні королі, технократи чи представники. Я переконаний, що саме такі погляди ведуть до авторитаризму, але аж ніяк не ті, які спрямовані на захист студентського самоврядування.
Можна боятись протестів, однак потрібно зрозуміти їхню природу, перед тим як робити висновки. Чи є, в умовах відсутності хоча би якихось реальних механізмів для впливу студентів на навчальний процес, інший спосіб прямо виразити свої погляди, окрім протесту? Відповідь очевидна — немає. Я сподіваюсь, що майбутнє закладів вищої освіти буде передбачати такі механізми, а поки у нас просто немає іншого вибору як протестувати, подобається це комусь чи ні.
Студентська демократія є необхідною складовою життя всякого університету, а саме тому наші вимоги та дії є цілком легітимними. Ми закликаємо студентство не боятися виражати свої погляди в протестах, страйках й інших акціях, бо сьогодні це єдиний спосіб для прямої демократії.