Інтерв'ю з Брі, учасницею феміністичної ініціативи «FemSolution» для медіа «Feminists of Kyiv»
Брі (вона/її) — учасниця інтерсекційної феміністичної освітньої ініціативи «FemSolution» й у минулому профспілкова активістка «Прямої дії». В інтерв’ю вона розповідає про український лівий рух, в якому досі бере участь, починаючи зі студентських освітніх проєктів і протестів 90-тих, діяльності в феміністичних організаціях, боротьби проти ґендерно зумовленого насильства у ЗВО, публікації зінів і закінчуючи гуманітарною допомогою під час війни. Брі поділилася досвідом проживання війни та його впливом на діяльність спілок, до яких долучена активістка.
Активізм почався для мене з профспілки. Ще в школі я почала ідентифікувати себе як анархістку. Я слідкувала за різними лівими ініціативами в Україні і не тільки. У 15 років я потрапила на зустріч «Прямої дії» — організації, яка зародилась в Україні ще в 90-х. «Пряма дія» займається захистом прав студентів, підтримує молодіжні ініціативи і слугує платформою для них. Кожного тижня учасниці організації проводили лекції, в тому числі з квір-теорії та фемінізму. Більшість знань, якими я володію зараз, я отримала там — я була активно залучена в діяльність організації до 2019 року. Ми займалися проєктами з навчання, організовували декілька фестивалів, це була прикольна тусовка. Але зважаючи що головним фокусом роботи був захист прав студентства, мені не вистачало феміністичного активізму.
У 2016, після маршу 8 березня, я долучилась до новоствореної тоді в Києво-Могилянській академії організації «FemSolution». Здебільшого ми проводили лекції, дискусії, читання. У нас було приміщення, де ми також робили зустрічі для активісток і людей, які симпатизують нам. Тепер я розумію, що це була наша практика самопіклування. Ми тільки почали досліджувати фемінізм, багато хто з наших колежанок навчалися на соціологічному факультеті, вони могли щось “приносити” звідти і розповідати нам. Дізнаватись, як влаштований цей світ, було дуже пізнавально, але разом з тим і болісно.
Нам завжди подобалась ідея створення зінів; ми відвідували різні воркшопи на цю тему й врешті вирішили друкувати свій зін. Ми назвали його «La Merde» (з французької “лайно” — прим. ред.), тому що залишали наклади на підвіконні в туалеті, щоб залучити якомога більше студентів.
Всередині була і поезія, і малюнки — ми приймали будь-які роботи, які авторки вважали феміністичними. Під час пандемії ми теж зробили зін, заплатили авторкам, але так його і не випустили. Часи пандемії були важкі для нашої ініціативи, ми майже не бачились. Я майже не виходила з дому три місяці, бо моя мама хворіла на рак. Зараз ми все ж таки хочемо опублікувати той зін онлайн. Паралельно ми готуємо два нових зіни. Вони будуть тематичні — це нова концепція для нас. Перший зін — «blackout» — буде містити рефлексії людей про своє життя під час відключень електроенергії в місті. Другий зін — зін воєнного часу — буде простором для різних досвідів проживання війни. Ми сподіваємось, що цей спільний досвід допоможе нам залучити більшу кількість людей до феміністичної спільноти. Я також бачу це як можливість відобразити реальність: люди малюють зараз, пишуть тексти, вірші, і це важливо.
У 2017 році через репресії з боку адміністрації нам як організації довелося піти з університету. Історія почалась з того, що до нас звернулась дівчина, до якої домагався її викладач з права. Ми поспілкувались з іншими студентками факультету й з’ясували, що це не перший такий випадок. Навіть на фейсбук сторінці цього викладача були публічні вислови, які можна ідентифікувати як харасмент — ми роздрукували їх і розклеїли по університету. Після цього вирішили зробити акцію.
У мене вже був досвід організації протестів, тому я розіслала пресрелізи, щоб створити резонанс і домогтися звільнення викладача. Але мені відмовили майже всі медіа, прийшли висвітлювати акцію тільки наші знайомі. Також на акцію прийшли ультраправі, бо викладач розповсюдив інформацію, що його намагаються звільнити нібито через те, що він пропагує і захищає українську мову. Ці хлопці чіплялися до учасників, хапали їх за рюкзаки, вигукували образи. Нам довелося перервати акцію з міркувань безпеки, але ми врешті провели її наступного дня. Тоді зібралось вже набагато більше студентів, бо всі дізнались, що напередодні на територію університету увірвались 30 тітушок і напали на мирних протестувальників.
Після акції наших активісток почали викликати в деканат з метою тиску. На наші івенти приходили дорослі чоловіки і щось занотовували, щоб потім кудись відзвітувати. Більшість учасниць нашої організації на той момент навчались на магістратурі, і ми хотіли захистити їх, тому припинили свою діяльність в університеті.
З того моменту і до повномасштабного вторгнення ми організовували акції, зокрема марш «Я не боюсь діяти», присвячений руху MeToo. Ми були співорганізаторками феміністичних таборів і різних освітніх заходів, нам подобається ідентифікувати «FemSolution» саме як освітню ініціативу.
З 24 лютого 2022 року ми займаємось гуманітарною роботою, опрацьовуємо багато індивідуальних запитів на допомогу і по можливості її надаємо. Одразу після цього інтерв'ю я поїду пакувати гуманітарну допомогу в Херсон. Наші посилки містять гігієнічні засоби, ліки, які ми купуємо за рецептами, іноді це може бути одяг. Наразі ми маємо велику базу жінок ВПО, а також тих, хто втратили роботу або постраждали через війну в інший спосіб. У нас значно збільшилась кількість підписників в соцмережах, і зараз це мотивує нас продовжити освітню діяльність. Ми вже почали робити дописи про фемінізм, насильство й інші теми, і побачили, що запит на це є. Тепер ми плануємо робити зустрічі для жінок ВПО в Києві, в тому числі сесії з психологічної підтримки.
В ініціативі зараз активно залучено 8 людей, а також є волонтерки, це 4-5 людей, які допомагають нам збирати посилки. Цей напрямок у нас організовує Юля, а всі інші допомагають їй. Троє людей знаходяться за кордоном, вони намагаються допомагати чим можуть: наприклад, вводять дані людей в накладні для пошти. Всі інші наші активістки вже повернулися в Київ. Нещодавно ми орендували офіс, який здебільшого виконує функцію складу. Наявність приміщення дуже допомагає і в майбутньому нам би хотілось мати власний простір для проведення івентів.
Ми не отримуємо зарплати, всю допомогу ми витрачаємо на гуманітарний напрямок. Один грант у нас іде виключно на гуманітарку. Ми подаємось куди тільки є можливість, але скільки би грантів нам зараз не дали, ми все одно не покриємо запит людей на допомогу. Люди пишуть нам свої історії і, читаючи їх, ми розуміємо, що запит тільки росте і буде рости далі. Коли ЗСУ деокупували Харківську область, ми відправляли допомогу туди, і там у людей взагалі не було засобів гігієни. Я вважаю, що ми робимо максимум з того, що можемо зараз робити, враховуючи кількість активісток. Але деякі з нас не можуть прийняти цей факт, і намагаються працювати більше. Наші знайомі робили івенти у нашу підтримку в Фінляндії, Німеччині, інших місцях. Я закликаю людей продовжувати це робити, тому що ми потребуємо донейшенів постійно.
У «FemSolution» я відповідаю за гранти, але окрім цього працюю на основній роботі, допомагаю Криворізьким шахтарям, і розвиваю власний проєкт — літню школу «Ліві перспективи».
«Ліві перспективи» — це можливість для людей, яких турбують соціальні зміни, зібратися разом і поговорити про важливі для них речі, а також подивитись на них з точки зору фемінізму, екології тощо. Я була на різних активістських школах, кемпах, лекціях, і намагалась взяти від них найкраще. Концепт школи такий, що учасники самі пропонують наповнення програми, а потім обирають з розкладу, куди вони хочуть піти в цей день. Ніхто не зобов'язаний відвідувати всі лекції і не має такої необхідності, бо всі заходи є незалежними один від одного. Спілкування також відбувається на рівних: я пропоную учасникам, якщо вони є експерт(к)ами з якихось тем, поділитись цією інформацією з іншими. В перший рік деякі люди вказали в заявках теми, в яких вони не дуже розбирались, але які були їм цікаві. Вони змогли розібрати ці теми самостійно і доступно пояснити іншим. Врешті такий формат сподобався усім, тому ми повторили його на наступній школі. Якщо в людей є запит на те, щоб послухати лекції, але серед учасників немає експертів з цих тем, тоді я запрошую лекторів. Анонс цьогорічної школи буде в Інстаграмі проєкту.
Мені дуже подобається фінська система освіти. Нещодавно я їздила у Фінляндію і мала змогу подивитись, як це працює у них. Я зрозуміла, що інтуїтивно робила школу за такими ж принципами, але ще є що вдосконалювати. Школа об'єднала багатьох людей з дуже різними досвідами. Наприклад, в нас була жінка, яка працює бухгалтеркою в профспілці, дівчина зі спільноти дебатерів, люди, які створюють відеоігри… Це прикольно і я насправді пишаюся цим проєктом.
Я велика фанатка стендапу. Ми з моєю подругою з «Феміністичної ложі» зійшлися на цій темі та ще до пандемії почали організовувати перегляди з дискусіями. Ми збираємось разом з іншими феміністками, дивимось стендапи різних жінок, а потім дискутуємо про це. Цікаво споглядати, як розвивається цей напрямок, і рефлексувати над різними жартами, іноді навіть сексистськими. У лютому, напередодні повномасштабного вторгнення вийшло шоу моєї улюбленої стендаперки та ми зібрались його дивитись. Деякі люди не змогли приїхати на івент, бо їм було тривожно. Ми всі тоді відчували, що щось має статись.
На той момент я вже була у чаті волонтерської групи, де обговорювали план дій і де всі вважали неминучим те, що росія почне повномасштабну війну проти нас. Але якщо чесно, коли все почалося, у мене виник ступор. Я зрозуміла, що не можу вирватись до них в штаб і щось робити. Дуже швидко я перекваліфікувалася на людину, яка спілкується з іноземцями. Але мені вистачило сил лише на два тижні такої роботи, бо це було дуже важко.
Я не хотіла їхати з Києва, але переїхала в інший район, тому що раніше жила біля Міністерства оборони. Район без військових об'єктів, куди я переїхала, врешті обстрілювали росіяни, хоча про це чомусь мало говорять. Я переживала, що через обстріли зникне електроенергія, тому постійно ходила пішки на сьомий поверх. Це було важко і для мене, і для мого літнього собаки. Постійно було чутно вибухи, бо працювала ППО. Це був великий стрес для нас. Я виходила лише на дві-три хвилини, щоб вигуляти собаку біля дому, поки мій брат тримав двері. Під час повітряних тривог ми ходили в шелтери, і я вдячна людям, які нас пускали і нормально реагували на людину з великою собакою. Вже після того, як я поїхала з Києва, дитячий садочок, де ми зазвичай ховались, потрапив під обстріл.
Ми з мамою вирішили поїхати з міста, коли нарешті змогли заправити машину. Ми стояли на заправці, почалась повітряна тривога, і ми чекали, коли заправка знову відкриється. В цей момент ми почули дуже сильний вибух і відчули ударну хвилю від снаряда, який влучив десь неподалік. Це дуже страшно, коли ти нічого не бачиш, і не знаєш, чи прилетить зараз наступний снаряд вже у тебе. Я повернулась до мами і сказала, що більше не можу тут жити, і наступного дня ми поїхали з Києва. Дорога була дуже важка і зайняла близько 30 годин. По дорозі, у Вінниці, нас прихистили незнайомі люди, які теж дуже добре поставились до собаки. Згодом ми дісталися Львівської області і почали жити у Стрию. Життя в Стрию було спокійним, там майже нічого не відбувалося. Нам пощастило знайти житло, яке коштувало небагато. Я не знала, чи буде в мене робота, взагалі було незрозуміло, що буде далі. Я прожила там сім місяців, а в жовтні повернулась в Київ.
Київ — моє рідне місто, але я ніколи не уявляла, що буду жити тут під час війни. Перші два тижні після повернення було дуже важко. Зараз вже краще, я не так сильно переживаю. Мені здається, що я вже звикла до обстрілів, і прийняла цю ситуацію в цілому. Я відчуваю, що все буде нормально. Трохи сумно, що зараз тут такий застій із активізмом. Ми з «FemSolution» будемо намагатись пожвавити цю тусовку. 8 березня разом із Феміністичною Ложею ми організовали благодійний івент, де виступали феміністки, виконавиці різних музичних жанрів. Також на івенті був тату-корнер, лотерея і веганська кухня. Усі гроші, зібрані під час івенту ми передамо 93 Омбр, де служать наші товаришки. Зараз вони виконують завдання на Бахмутському напрямку, їм потрібно ремонтувати машини, а також дуже потрібні дрони.
Мені важливо казати про те, щоб Україну підтримували зброєю.
Дивно чути розмови про те, що антимілітаризм передбачає відсутність збройної допомоги Україні. Говорити, що зброї в принципі не має бути — це добре, і загалом я цю думку підтримую, бо вважаю себе людиною антимілітаристських настроїв. Але не можна говорити про це, поки росіяни вбивають наших військових і цивільне населення. Також мене дуже бісить тема перемовин. Часто із Заходу лунають думки, що українці просто не хочуть сісти і поговорити. Я вважаю, що наразі такий формат вирішення ситуації неможливий. На початку повномасштабного наступу велись перемовини, але під час цих перемовин росія обстрілювала наші міста, тож про які перемовини йде мова? Нам потрібна зброя, щоб обороняти своїх людей, цивільне населення. Якщо ви хочете, щоб нас тут всіх повбивали, тоді дійсно, зброя нам для цього не потрібна. Україна зараз бореться за те, щоб війна закінчилась, і у нас немає інших шляхів, окрім стримування агресії росії.
«FemSolution» — горизонтальна інтерсекційна феміністична ініціатива, яка допомагає жінкам з числа ВПО та постраждалим від російської агресії мешкан_кам деокупованих територій. Крім того, організація займається просвітницькою діяльністю, створює зіни та організовує івенти на феміністську тематику.